Левицький Володимир

Володимир Левицький

штрихи до бiографiї

Серед наукових, культурних i громадських дiячiв Галичини кiнця XIX – початку XX столiття одне з чiльних мiсць займає постать талановитого математика Володимира Левицького. Своєю невтомною багатолiтньою працею вiн заслужив визнання «основоположника математичної культури нашого народу» [Лист Михайла Кравчука до Володимира Левицького вiд 24 вересня 1927. ЦДIАЛ. Ф.771. Оп.1. Спр.29]. Наукова спадщина та спогади В. Левицького стали основою багатьох публiкацiй та доповiдей на конференцiях, зокрема ювiлейних, присвячених його науковiй, громадськiй та педагогiчнiй працi.

      Народився В. Левицький 31 грудня 1872 року в Тернополi. Його батько, Йосиф, був високим судовим урядником, тому сiм’я часто змiнювала мiсце проживання. Рано, у 5-рiчному вiцi, втратив маму. У 1878 роцi В. Левицький пiшов до чотирирiчної народної школи у Золочевi, а з вересня 1882 до сiчня 1886 року вiн навчався у Золочiвськiй гiмназiї. Далi продовжував навчання у Тернопiльськiй гiмназiї: тут завдяки прекрасним вчителям захопився математикою, фiзикою, хiмiєю та астрономiєю. Влiтку 1889 року сiм’я Левицьких переїхала до Львова, i В. Левицький у 1890 роцi закiнчив тут VIII клас польської гiмназiї iменi Франца Йосифа. У всiх класах гiмназiй вiн був за успiшнiстю серед кращих учнiв [В атестатi зрiлостi всi оцiнки «вiдмiнно» (celujaco), крiм польської та нiмецької мов – «дуже добре». (Архiв В. Левицького в Науковiй бiблiотецi ЛНУ)].

Упродовж 1890–1894 рокiв навчався на фiлософському факультетi Львiвського унiверситету. Тут його основним захопленням була математика та природничi дисциплiни, а своїми знаннями та науковими успiхами у математицi завдячував професору Юзефу Пузинi, який на той час був провiдним математиком в унiверситетi.

Юзеф Пузина (1856–1919) народився у Новому Мартиновi Рогатинського повiту (нинi – Галицького району Iвано-Франкiвської областi). Iсторичнi документи засвiдчують походження роду Пузин вiд княжої династiї Рюриковичiв, пiдтверджують їхнiй князiвський титул, що його предки отримали, володiючи Козельським удiльним князiвством. Наукова, педагогiчна та органiзацiйна дiяльнiсть Ю. Пузини вiдiграла важливу роль у формуваннi польської та української школи математики у Львовi  [Гринiв О., Притула Я. Юзеф Пузина – провiсник Львiвської математичної школи // Вiсник Львiв. ун-ту. Серiя мех. мат. 2018. Вип.85. С.5-23].

Науковi вподобання В. Левицького пiд час навчання в унiверситетi засвiдчує перелiк курсiв, на якi вiн записався i прослухав. Цi курси вписанi в «абсолюторiумi», виданому В. Левицькому 31 липня 1894 року  [ДАЛО. Ф.26. Оп.15. Спр.719. Арк. 287, 288] (див. додаток).

Особливу роль у формуваннi В. Левицького як вченого-математика вiдiграли органiзованi Ю. Пузиною математичнi вправи i математичний семiнар. Уже на III курсi В. Левицький отримав першу нагороду за виконану на семiнарi роботу «Теорiя загальної перiодичностi», яку вiн виголосив у сiчнi 1892 року.  [ЛННБ України iм. Стефаника. Вiд. рукописiв. Фонд НТШ 591/6]

Юзеф Пузина вибрав В. Левицького першим керiвником (хронiкером) вищого математичного семiнару. Пiд керiвництвом вченого В. Левицький 1893 року виконав наукову працю «Про симетричнi вираження з вартостей функцiї mod m», яку опублiкував українською  [Левицький В. Про симетричнi вираження вартостей функцiй mod m // Записки Наукового Товариства iмени Шевченка. Львiв, 1894. Т.4. С.124–139] та польською  [Lewicki W. О wyrazeniach symetrycznych z wartosci funkcji (mod. m) // Prace matematyczno-fizyczne. Warszawa, 1894. T.VI. S.15]  мовами. Це була перша в iсторiї наукова стаття з математики, надрукована українською мовою. У її перекладi українською мовою брав участь Петро Огоновський. На вищому математичному семiнарi професора Ю. Пузини починали свої науковi дослiдження й iншi студенти, якi пiзнiше стали професорами гiмназiй та членами НТШ: Клим Глiбовицький, Михайло Грицак, Михайло Рибачек, Никифор Садовський та iншi.

Крiм унiверситетських лекцiй В. Левицький вiдвiдував лекцiї в Академiї ветеринарiї та Полiтехнiчнiй школi. В Полiтехнiчнiй школi вiн прослухав, зокрема, лекцiї «Теорiя ймовiрностей» та «Про потенцiал i функцiях кулi»  [Конспекти цих лекцiй є у вiддiлi рукописiв ЛННБ України iм. Стефаника. (НТШ 591/3, 13. Архiв В. Левицького)] доцента Казимира Жоравського, учня вiдомого математика Софуса Лi, а пiзнiше – професора Ягеллонського та Варшавського унiверситетiв. В. Левицький самостiйно вивчав новi роздiли математики: вiдчуваючи новi iдеї, вiн простудiював працю про теорiю точкових множин Георга Кантора – творця цiєї теорiї. Вона була викладена 1899 року в монографiї Ю. Пузини  [Puzyna J. Teorya funkcyj analitycznych. Lwow, 1898. T. I. 549 s.; Lwow, 1900. T.II. 693 s], а першi лекцiї з теорiї множин прочитав для студентiв Львiвського унiверситету 1910 року Вацлав Серпiнський.

Абсолюторiум Володимира Левицького. 31 липня 1894. ДАЛО.

      Тодiшня система освiти передбачала закiнчення навчання в унiверситетi отриманням «абсолюторiуму», де були перелiченi дисциплiни, якi прослухав студент, без здачi iспитiв, або отриманням ступеня доктора фiлософiї. Бiльшiсть студентiв, якi прослухали не менше шести семестрiв, намагались отримати квалiфiкацiю вчителя. Для цього потрiбно було скласти вчительськi iспити та пройти практику в школi. Таку практику у вереснi 1894 роцi почав В. Левицький у Львовi в Академiчнiй гiмназiї з українською мовою викладання. Вчительськi iспити починались iз написання досить обширних праць з математики, фiзики та фiлософiї, теми яких давали члени комiсiї – професори унiверситету. Ю. Пузина сформулював В. Левицькому тему, що стосувалася елiптичних модульових функцiй. Робота була високо оцiнена i стала згодом основою опублiкованих статей  [Левицький В. Модулова група (Справозданє дирекцiї ц. к. акад. гiмназiї у Львовi за рiк шкiльн. 1894/95). Львiв, 1895. С. 1–10; Левицький В. Елiптичнi модуловi функцiї // Записки Наукового Товариства iмени Шевченка. Львiв, 1895. Т.7. С.1-28; Lewicki W. Wste˛p do teorji eliptycznych funkcyj modulowych // Prace matematyczno-fizyczne. Warszawa, 1897. T.VIII. S.1-43]. Робота з фiзики, яку рецензував Оскар Фабiан, була опублiкована В. Левицьким у 1897 роцi  [Lewicki W. Elektromagnetyczna teorya ´swiatła // Sprawozdanie gimnazjum w Tarnopolu za r. 1896/7. S.54]. У працi з фiлософiї, як згадується у спогадах, аналiзувалося поняття простору з психологiчного й iсторико-фiлософського погляду.

Весною 1895 року вiдбулися дводеннi письмовi та уснi iспити з математики, фiзики, хiмiї та мов викладання – української, польської й нiмецької. В. Левицький отримав повну вчительську квалiфiкацiю з правом викладання в українських i польських гiмназiях.  [Kopia H. Spis nauczycieli szkoł srednich w Galicyi oraz polskiego gimnazyum w Cieszynie. Lwow, 1909. S.73] Це був крок як до ступеня доктора фiлософiї, так i до посади професора гiмназiї.

У жовтнi 1895 року В.Левицький йде на рiк до вiйська. Добровiльна служба в армiї мала позитивний вплив на формування його характеру, не дивлячись на те, що впродовж цього року вiн був вiдiрваним вiд педагогiчної та наукової роботи. Це видно з його спогадiв. У вереснi 1896 склав офiцерський iспит i згодом отримав звання хорунжого артилерiї.

     У червнi 1896 року В. Левицький був iменований дiйсним вчителем вищої гiмназiї у Тернополi, в якiй до 1903 року перебував на викладацькiй роботi. Тут вiн ґрунтовно пiдготувався до отримання ступеня доктора фiлософiї.

У кiнцi 1899 року В. Левицький подав до Ради фiлософського факультету Львiвського унiверситету як докторську працю двi опублiкованi ранiше розвiдки: «O wyra ̇zeniach symetrycznych z wartosci funkcyj mod m» i «Kilka uwag o wzorze interpolacyjnym Lagrange» [Опублiкована українською мовою в «Записках НТШ», польською в «Wiadomosci matematyczne», нiмецькою в «Archiv fur Mathematik und Physic»]. Рецензували її Ю. Пузина та I. Закшевський. У заключеннi було вiдзначено: «Обидвi розвiдки засвiдчують про добру орiєнтацiю пана кандидата i його знання з математичних наук i на тiй пiдставi запропонованi статтi визнанi за “вiдмiннi”»  [ДАЛО. Ф. 26. Оп. 15. Спр. 726. Арк. 8; Ф. 26. Оп. 7. Спр. 1671. Арк. 61]

Вiдповiдi В. Левицького на докторських iспитах  [ДАЛО. Ф. 26. Оп. 15. Спр. 726. Арк. 9, 15] з математики i фiзики (19.01.1900) та фiлософiї (12.03.1900) комiсiї теж одноголосно оцiнили на «вiдмiнно». Вiн був першим учнем Ю. Пузини, що став доктором фiлософiї. Наступним подав докторську працю Клим Глiбовицький, але, незважаючи на позитивну рецензiю Ю. Пузини та М. Смолуховського, до здачi докторських iспитiв за станом здоров’я не приступив. Далi 1903 року доктором став учень Пузини Антонi Ломнiцький, професор Львiвської полiтехнiки в 1920–1941 роках  [Prytula Ja. Doktoraty z matematyki na Uniwersytecie Lwowskim w latach 1877–1917 // Dzieje matematyki polskiej. Wrocław, 2013. S. 133-145].

Офiцiйна «промоцiя» – надання ступеня доктора фiлософiї – затрималася бiльше, нiж на рiк. В. Левицький з огляду на вiдмiннi успiхи в навчаннi в гiмназiї та унiверситетi мав право на урочистий акт промоцiї – «sup auspicis imperatoris», коли на врученнi диплому iмператора представляє губернатор, а кандидат отримує почесний дарунок. В унiверситетi було в той час три претенденти на таку промоцiю: В. Левицький, I. Копач i Р. Негруш. У липнi 1900 року академiчний сенат унiверситету подав на розгляд у мiнiстерство пропозицiю, щоб домогтися для Iвана Копача, Володимира Левицького i Романа Негруша найвищої вiдзнаки промоцiї sup auspicis imperatoris. Листом вiд 21 лютого 1901 року ректорату вiдповiли, що у пропозицiю, яку має подати академiчний сенат, може бути включений лише один кандидат. Унiверситет вибрав Р. Негруша. Промоцiя В. Левицького вiдбулася у жовтнi 1901 року.

Рецензiя Ю. Пузини та I. Закшевського на науковi роботи
В. Левицького, якi склали його докторську працю. 1899/1900 н. р. ДАЛО.

     У студентськi роки Левицький активно працював у студентських товариствах. З першого курсу був членом «Академiчного братства», з другого став членом товариства «Ватра», у 1894 роцi був писарем українського спортивного товариства «Сокiл».

У цi часи тривало реформування заснованого 1873 року Товариства iменi Шевченка. Пiсля тривалих дискусiй у 1892 роцi Товариство було реорганiзовано в Наукове товариство iменi Шевченка. Воно мало академiчну структуру iз трьох секцiй: iсторично-фiлософської, фiлологiчної та математично-природописно-лiкарської. Таким шляхом до створення нацiональних академiй iшли й iншi слов’янськi народи, наприклад поляки та серби.

Математично-природописно-лiкарська секцiя була утворена 11 травня 1893 року. Її головою став Iван Верхратський. Членом НТШ В. Левицький був обраний 19 червня 1894 року, а дiйсним членом – 12 червня 1899 року  [Наукова бiблiотека ЛНУ. Вiд. рукописiв, архiв В. Левицького: ф. 1, № 591]  Його стаття започаткувала у «Записках НТШ» публiкацiю україномовних праць з математики у виданнях Товариства, а на п’ятому засiданнi секцiї йому було доручено укласти українську термiнологiю з фiзики, хiмiї та математики. З 1897 року почалося видання часопису «Збiрник математично-природописно-лiкарської секцiї Наукового Товариства iменi Шевченка», який став першим україномовним часописом з природничих наук. Потребу i важливiсть цього видання обґрунтував у передмовi до збiрника I. Верхратський: «Мусить проте наш язик виробити собi одвiтну термiнологiю в рiзних вiтах людських знань, мусить одвiтно використовувати все багатство рiдної словнi, а заразом прямувати до потрiбної прецизiї, яку стрiчаємо в других язиках щасливiше розвитих. Без цих пiдвалин i думати годi про ширший розвиток науки в рiднiй бесiдi».

Редакторами збiрника стали I. Верхратський та В. Левицький. В. Левицький редагував статтi з математики, фiзики i хiмiї у всiх 32 томах «Збiрника. . . », якi вийшли до 1939 року. Кожен з перших випускiв математично-природописної частини мiстив статтi В. Левицького. Матерiал, який публiкувався у «Збiрнику. . . » подiлявся на роздiли: науковi статтi, термiнологiя, бiблiографiя, наукова хронiка, некрологи. Варта уваги спроба подати рецензiї статей з основних математичних журналiв Європи i Америки, зроблена в VII–IX томах. Це була iдея заснування україномовного реферативного видання, а основними рецензентами з математики, фiзики та астрономiї були В. Левицький та М. Чайковський. Пiсля 1914 року у «Збiрнику. . . » обмежились публiкацiєю наукових та термiнологiчних статей  [Бiблiографiя Збiрника математично-природописно-лiкарської секцiї Наукового товариства iменi Шевченка. Томи I–XXXIII, 1897–1938 / уклад. В. Майхер, ред. О. Купчинський. Львiв, 2012]

Перший том «Збiрника математично-природописно-лiкарської секцiї НТШ».
ЛННБУ iм. Стефаника.

З 1924 до 1938 року Володимир Левицький редагував видання «Sitzungsberichte der Mathematisch-Naturwissenschaftlich-Arztlichen Sektion» – всього вийшло друком 28 зошитiв. У «Sitzungsberichte. . . » публiкувалися повiдомлення про засiдання секцiй, короткi анотацiї статей, що були рекомендованi до друку у «Збiрнику НТШ», а також окремi розширенi статтi. Матерiали публiкувалися нiмецькою мовою, яка тодi була мiжнародною мовою науки. Видання «Sitzungsberichte. . . », по-перше, мало на метi поширення здобуткiв українських галицьких науковцiв серед свiтової наукової спiльноти, а по-друге, було iнформацiйним вiсником, який надсилався усiм дiйсним членам НТШ, зокрема закордонним.

У виданнях НТШ В. Левицький опублiкував понад 40 розвiдок  [Банах Т., Притула Я. Математичнi публiкацiї НТШ до 1939 року // Математичний вiсник Наукового Товариства iменi Шевченка. 2015. Т.12. С.130-146]. Свої працi вiн друкував також у Варшавi польською мовою, Берлiнi й Вiднi – нiмецькою, Лiмi й Буенос-Айресi – iспанською. Це були науковi працi з теорiї функцiй, диференцiальних та iнтегральних рiвнянь, алгебри i теорiї чисел, геометрiї, фiзики, астрономiї, а також працi з термiнологiї математики та природничих наук, якi стали основою для створення термiнологiчних словникiв i полегшили написання українських пiдручникiв та фахових статей. Так, наприклад, вiдомий фахiвець з алгебри Анджей Шiнцель у своїй оглядовiй статтi  [Schinzel A. Historia teorii liczb w Polsce w latach 1851–1950 // Wiadomosci Matmatyczne. T.30. 1993. S.19-50]  з iсторiї теорiї чисел цитує 13 праць В. Левицького, згадуючи його результат про простий спосiб згортання неперервних дробiв, а також дослiдження, зв’язане з переформулюванням гiпотези Рiмана, яка актуальна понинi.

Водночас В. Левицький плiдно працює над написанням українських пiдручникiв: «Алгебра для вищих кляс шкiл середнiх» (ч. I 1906 р., ч. II 1905 р.) у спiвавторствi з П. Огоновським та «Фiзика для вищих кляс» (1912).

Вклад ученого в розбудову української науки та у дiяльнiсть математично-природописно-лiкарської секцiї був високо оцiнений при пошануваннi 30-лiтнього ювiлею його наукової працi у 1927 роцi.

     Викладаючи математику, фiзику та українську мову в Тернопiльськiй гiмназiї В. Левицький багато читав, писав, друкував та редагував томи «Збiрника. . . ». Вiн брав участь у роботi математично-природописно-лiкарської секцiї, часто навiть не маючи можливостi приїхати до Львова на її засiдання.

У кiнцi XIX столiття небагато студентiв Львiвського унiверситету вивчали математику i здобували ступiнь доктора фiлософiї у галузi математики. Так, у перiод 1877–1900 рокiв отримали докторський ступiнь тiльки 6 кандидатiв. З них двоє стали професорами i керiвниками двох кафедр в унiверситетi (Ю. Пузина i Я. Раєвський), двоє керували кафедрами у Полiтехнiчнiй школi у Львовi (П. Дзiвiнський та М. Лазарський), один згодом отримав кафедру у Краковi (Л. Бiркенмайєр), а останнiй (М. Козловський), одержавши ще ступiнь доктора медицини, став вiдомим лiкарем. 1901 року доктором у галузi математики став В. Левицький. Коли того ж року Полiтехнiчна школа у Львовi оголосила конкурс на посаду платного доцента з курсу «Елементи вищої математики» для студентiв-хiмiкiв, вiн подав свою кандидатуру. До участi в конкурсi зголосилися ще 4 претенденти  [ДАЛО. Ф. 27. Оп. 2. Спр. 846]: Л. Бйотхер – асистент Полiтехнiчної школи, доктор Ляйпцiґського унiверситету, З. Криґовський – професор гiмназiї, доктор Кракiвського унiверситету, який повернувся з трьохрiчного стажування в Берлiнi й Парижi, В. Фолькерський – iнженер при будiвництвi залiзниць, професор i декан унiверситету в Лiмi (Перу) i М. Урич – професор гiмназiї. В. Левицький зазначає у спогадах, що мав надiю на пiдтримку професорiв Ю. Пузини та П. Дзiвiнського (останнiй був членом комiсiї по розгляду кандидатур).

Проте протоколи   [ДАЛО. Ф. 27. Оп.2. Спр.796]  засiдання колегiї професорiв засвiдчують, що обговорювалися тiльки кандидатури Криґовського та Фолькерського. З перевагою у два голоси цю посаду отримав З. Криґовський i невдовзi очолив II кафедру математики, його лекцiї з математики слухав Стефан Банах.

      1900-тi роки були перiодом боротьби за український унiверситет у Львовi. Виявом протесту проти репресивних заходiв щодо українського студентства i їхнього «пониження академiчної i нацiональної чести» була сецесiя  [Качмар В. Сецесiя українських студентiв Львiвського унiверситету // Encyclopedia. Львiвський нацiональний унiверситет iменi Iвана Франка. Т.II. Львiв, 2014. С.420-421]   (акцiя припинення навчання). У 1901–1902 роках близько 600 студентiв-українцiв перейшли на навчання в iншi унiверситети Австрiї.

Хоча офiцiйно влада Австро-Угорщини визнавала Львiвський унiверситет як утраквiстичний (двомовний), цей статус адмiнiстрацiя унiверситету заперечувала. Ось фрагмент протоколу  [ДАЛО. Ф. 26. Оп.7. Спр.452]  засiдання колегiї професорiв фiлософського факультету 11 липня 1901 року, яке вiв декан професор К. Твардовський: «Проф. Грушевський бере слово i промовляє руською мовою. Декан двічі просить проф. Грушевського, щоб він розмовляв польською. Коли ж проф. Грушевський цього прохання не виконує, декан звертається до присутнього професора руської мови та літератури Д-ра Студинського з проханням те, що говорить проф.  Грушевський руською мовою перекласти на польську мову, а коли проф. Студинський починає розмовляти польською, проф. Грушевський покидає засідання, не пояснюючи причин свого відходу».

Борючись за відкриття у Львові українського університету, українські політики разом з тим робили заходи в австрійському міністерстві про призначення стипендій для стажування за кордоном молодим вченим, які б могли у майбутньому викладати в університеті. Таку стипендію отримав В. Левицький, пізніше таку стипендію мав і Микола Чайковський.

В. Левицький провів у Німеччині три семестри: другий семестр 1900/1901 навчального року і 1902/1903 навчальний рік. У лютому-квітні 1901 року він був у Ґеттінґенському університеті, а потім - у Берлінському університеті. Його вразила гостинність професорів Ґеттінґема, багатство університетської бібліотеки та математичного музею. Особливо захоплювали його лекції Фелікса Кляйна. Берлін виявився не таким гостинним, а відвідування лекцій було платним. Тут уже не було Вейєрштраса, тільки професор Ландау зацікавив лекцією про дзета функцію Рімана. Згодом В. Левицький підготував до друку статтю з математики. Як він згадує, «за весь час мойого довгого перебування у Берліні з викладів математики крім одного Ландау ... не зискав у дійсності нічого». Результатом ознайомлення з найновішою математичною літературою стали обширні бібліографічні огляди, які В. Левицький опублікував у «Збірнику...».

Тут доречно подати зауваження, яке зробив у своїх спогадах  [Чайковський М. Автобiографiя // Андрiй Чайковський. Спогади. Листи. Дослiдження. Т. 3. С. 13–88 (С.36)]  Микола Чайковський, який також стажувався рiк у Берлiнi: «Ще однiєю своєю помилкою вважаю, що свої студiї зв’язав iз Вiднем i Прагою. Менi треба було виїхати за кордон. Нiмецьке мiсто Ґеттiнґен було свого роду «математичною Меккою» для математикiв усього свiту; туди з’їжджалися на нормальне навчання або вдосконалення знань математики з рiзних країн».

«А був би я зараз пiсля матури поїхав до Ґеттiнґену, де панувала суто наукова атмосфера, то все моє пiзнiше життя було б склалося зовсiм iнакше».

Пiсля повернення зi стажування у Берлiнi В. Левицький отримав учительську посаду в 5-й гiмназiї у Львовi.

     Наступний крок до викладання у вищiй школi В. Левицький здiйснив, подавши прохання про габiлiтацiю у Львiвському унiверситетi. Пройшовши габiлiтацiю, вiн мiг би читати лекцiї як приват-доцент. Процес габiлiтацiї вимагав подачi наукової працi, проходження колоквiуму i читання лекцiї перед Радою факультету.

Подання В. Левицького про допуск до габiлiтацiї (українцi зазвичай писали його українською мовою), датоване сiчнем 1903 року, було розглянуто на засiданнi колегiї професорiв  [ДАЛО. Ф.26. Оп.7. Спр.493] фiлософського факультету 14 березня 1903 року. Доповiдав проф. Ю. Пузина, колегiя одноголосно затвердила запропонований склад комiсiї для розгляду поданих наукових праць: декан i професори Ю. Пузина, Я. Раєвський, М. Смолуховський. Чи скликав декан засiдання комiсiї про допуск В. Левицького до дальших етапiв габiлiтацiї, iнформацiї немає. Деканом у 1903/1904 навчальному роцi був Олександр Колесса. 14 жовтня 1903 року В. Левицький попросив повернути його документи про габiлiтацiю, вказуючи: «Просьбу свою мотивує пiдписаний тим, що:

1) на разi з причин перенесення до Львова i урядових занять не має можливостi як слiд приготовити ся до акту габiлiтацiйного;

2) що працює тепер над розвiдкою, яку хотiв би залучити до нового подання габiлiтацiйного»  [ДАЛО. Ф. 26. Оп. 7. Спр. 504; Ф.26. Оп.7. Спр. 19]

Як багатьом українцям, Левицькому не дали можливостi отримати габiлiтацiю у Львiвському унiверситетi.

Прохання В. Левицького про повернення габiлiтацiйних
документiв. 1903. ДАЛО.

      Справою габiлiтацiї В. Левицького турбувався професор Празького унiверситету Iван Пулюй. В листi вiд 18 травня 1904 року вiн пише Левицькому: «Я попрошу професора математики, щоб сказав менi, чи можна на пiдставi тої розправи габiлiтуватися на нiмецькому або чеському унiверситетi в Празi»  [ЦДIАЛ. Ф. 771. Оп.1. Спр.51. Арк.10]

13 вересня вiн повiдомляє В. Левицькому: «Хотiвши габiлiтуватися мусiли б Ви виконати деякi формальностi, а то: предложити професорськiй колегiї бодай одну розвiдку в чешськiй мовi i викладати чешською мовою на Празькому унiверситетi бодай через один семестр.»  [ЦДIАЛ. Ф.771. Оп.1. Спр.51. Арк.13]

Мабуть, будучи зайнятий науковою i педагогiчною працею, а також великим об’ємом органiзацiйної роботи в НТШ, В. Левицький не скористався нагодою отримати габiлiтацiю у Празi.

Iван Пулюй високо цiнував В. Левицького як вченого i педагога. Плануючи можливiсть вiдкриття українського унiверситету у Львовi, вiн складав перелiк його професорськовикладацького складу. Керiвником кафедри математики вiн бачив В. Левицького  [Лист I. Пулюя до Ю. Романчука вiд 21.03.1904. ДАЛО. Ф.382. Оп.1. Спр.41. Арк.7-16]

       У 1903 роцi, переїхавши до Львова, В. Левицький поринув у педагогiчну працю – отримав посаду професора V державної гiмназiї, де працював до 1914 року. Крiм того викладав у приватнiй жiночий гiмназiї панi Камерлiнґ, у якiй навчалися дiти з єврейських сiмей, та працював у жiночiй семiнарiї Українського педагогiчного товариства. У Львовi вiн отримав ширшi можливостi для участi у громадському життi та у дiяльностi НТШ.

Улiтку 1914 року очiкувалося офiцiйне призначення В. Левицького на роботу у Мiнiстерство освiти у Вiднi. Однак початок Першої Свiтової вiйни змiнив плани – Левицький був призваний в австрiйську армiю, брав участь у вiйськових дiях в Карпатах та 30 грудня потрапив до росiйського полону. Пiсля поневiрянь по таборах вiйськовополонених у Росiї, аж у квiтнi 1918 року вiн повернувся додому.

У серпнi 1919 р. В. Левицький розпочинає урядову службу в Львiвськiй кураторiї як референт та iнспектор середнiх шкiл, з 1924 року – фаховим iнструктором з математики та фiзики. Вiн також викладав на унiверситетських курсах та у львiвському таємному Українському унiверситетi до заборони викладання там державним службовцям польською владою. 1 жовтня 1930 року В. Левицький вийшов на пенсiю.

      З 1921 року Левицький очолив математично-природописно-лiкарську секцiю НТШ, а з 1926 року стає ще й заступником голови Товариства. На нього лягає тягар керiвництва в час тяжких фiнансових та iдеологiчних обставин. У 1832–1834 роках В. Левицький – голова НТШ.

Крiм видавничої дiяльностi, важливою дiлянкою математично-природописно-лiкарської секцiї була органiзацiя з’їздiв українських природникiв та лiкарiв. Перший з’їзд був проведений у листопадi 1924 року. Вiн проходив у залi Iнституту iм. М. Лисенка, наступнi з’їзди вiдбувалися у музеї НТШ. Другий з’їзд українських природникiв, лiкарiв та iнженерiв, у якому взяли участь понад 100 українських i закордонних членiв, вiдбувся 5–6 червня 1927 року, третiй – 24–25 травня 1931 року, четвертий – 6–7 травня 1933 року, п’ятий – 20–22 квiтня 1935 року, а шостий – 16–17 травня 1937 року. Сьомий з’їзд, запланований на осiнь 1939 року, вже не вiдбувся. Левицький був головою оргкомiтету та керiвником природничої секцiї цих з’їздiв.

Велика заслуга В. Левицького була у залученнi до працi в НТШ українських вчених-математикiв як з Галичини, так i з Києва, а також закордонних науковцiв зi свiтовим iменем. Особливо теплi стосунки зав’язалися у нього з М. Кравчуком, який багато зусиль доклав, щоб В. Левицький став українським академiком, однак моральнi, науковi та життєвiпринципи В. Левицького стали на завадi обранню його членом Академiї Наук у Радянськiй Українi.

     Iз встановленням у вереснi 1939 року радянської влади в Галичинi В. Левицький перестав отримувати пенсiю i змушений був шукати працю. Його запросили викладати до органiзованого Львiвського педагогiчного iнституту.

У листопадi 1939 року радянська влада взялася за «реформування» Наукового товариства iменi Шевченка, а вже в сiчнi 1940 року на надзвичайних зборах Товариства було оприлюднено постанову Академiї Наук УРСР про розпуск НТШ.

Володимир Левицький (праворуч) та Олександр Кованько (1893–1975).
Львiв, 1 травня 1950. Збiрка Р. Сахно.

У Львiвському унiверситетi навчання студентiв II–IV курсiв почалося у жовтнi 1939 р. за розкладом, який був оголошений ще в серпнi. Викладали тодiшнi професори унiверситету, до них приєдналися також вченi, якi виїхали з окупованих нiмцями теренiв Польщi. Вiд 17 жовтня 1939 року приступив до виконання обов’язкiв ректора унiверситету Михайло Марченко, якого призначив Комiсарiат народної освiти Української РСР. Уже 30 жовтня наказом ректора всiх студентiв, професорiв та обслуговуючий персонал теологiчного факультету було звiльнено.

Реорганiзацiя i кадровi призначення в унiверситетi почалися з 1 грудня, вiдповiдно до наказу Всесоюзного комiсарiату вищої освiти. У цьому наказi назва унiверситету була змiнена на Львiвський державний унiверситет Союзу РСР i була подана рекомендацiя щодо структури факультетiв та їх керiвникiв. Зокрема створено фiзико-математичний та природничий факультети.

2 грудня деканом фiзико-математичного факультету був призначений Стефан Банах, а його заступником – Мирон Зарицький, 7 грудня були призначенi завiдувачi кафедр. Безперечно, важливу роль у формуваннi колективу факультету вiдiгравав Мирон Зарицький, який був близький як до середовища українських вчених, так i польських як член Польського математичного товариства.

31 грудня був виданий наказ про персональний склад кафедр унiверситету. Вiд 1 сiчня 1940 року В. Левицький працював на посадi професора кафедри аналiзу I, керiвником якої був Стефан Банах.

1940 року навчання на перших курсах унiверситету пiсля вступних iспитiв у листопадi почалося 15 сiчня. Левицький читав лекцiї i вiв практичнi заняття з вищої математики на природничому факультетi. У науковому звiтi за 1940 рiк С. Банах вiдзначив, що В. Левицький пiдготував до друку пiдручник з вищої математики для студентiв географiв i геологiв. Вчена рада унiверситету 30 грудня 1940 року проголосувала за надання В. Левицькому вченого ступеня доктора фiзико-математичних наук i звання професора з наступним затвердженням ВАК СРСР. Звання професора Вища атестацiйна комiсiя затвердила 14 червня 1941 року.

Пiд час нiмецької окупацiї Львова В. Левицький «принагiдно» працював час вiд часу службовцем в українському Центробанку у Львовi  [Архiв ЛНУ. Особова справа В. Левицького].

З 1 серпня 1944 року В. Левицький – професор кафедри математичного аналiзу, завiдувачем якої був С. Банах. Тепер, крiм викладання на природничому факультетi, вiн читав лекцiї для студентiв фiзико-математичного факультету з курсу диференцiальних рiвнянь та спецiальних курсiв з теорiї функцiй комплексної змiнної, автоморфних та елiптичних функцiй. Вiд 15 листопада 1944 року деканом фiзико-математичного факультету був Мирон Зарицький. У звiтi за 1944/45 навчальний рiк вiн вiдзначив, що В. Левицький написав посiбник з вищої математики для студентiв-хiмiкiв  [ДАЛО. Ф. р119. Оп.18. Спр.1].

     Пiсля смертi С. Банаха постало питання про завiдувача кафедри. Спочатку ректор планував призначити на цю посаду С. Нiкольського, який у серпнi приїхав iз Москви. Але на той час вiн уже залишив Львiв, тож 26 листопада 1945 року виконувачем обов’язкiв завiдувача кафедри був призначений В. Левицький. Учень провiсника Львiвської математичної школи Ю. Пузини продовжував керувати кафедрою творця цiєї школи – С. Банаха.

Але радянська влада не могла забути про минулу дiяльнiсть В. Левицького в українських наукових i суспiльних товариствах. 6 травня 1948 року вiдбулося засiдання Вченої ради унiверситету, основним питанням на якому було «Про партiйнiсть в науцi». Перший роздiл доповiдi основного доповiдача, кандидата фiлософських наук О. Ковальова, мав назву «Минула i сьогоднiшня позицiя в науцi деяких професорiв унiверситету». Вiн рiзко звинуватив у вiдходi вiд ленiнських принципiв партiйностi в науцi багатьох професорiв унiверситету, i почав свою доповiдь з iменi В. Левицького: «Професор математики нашого унiверситету – Левицький – в своїх роботах, якi вийшли до 1940 року, вiв рiшучу боротьбу з матерiалiзмом i виступав в якостi яскравого прибiчника iдеалiзму та релiгiї» i так далi на трьох сторiнках стенограми засiдання. На вiдмiну вiд iнших професорiв, якi згадувалися у доповiдi, В. Левицький першим виступив iз поясненням своєї позицiї. Пiсля його слiв «з 1939 року я не виступав i не мiг виступати проти радянської влади» в стенограмi є реплiка ректора: «Коли б Ви це робили, то цим займалися би iншi органiзацiї, а не Вчена Рада унiверситету»   [ДАЛО. Ф. р119. Оп.8. Спр.7]

Зрозумiло, що пiсля цього засiдання В. Левицький не мiг уже бути завiдувачем кафедри. У цьому роцi його кафедру об’єднали з кафедрою теорiї функцiй, якою керував Олександр Кованько, але В. Левицький залишився професором кафедри математичного аналiзу i теорiї функцiй. З 1 вересня 1953 року вiн вийшов на пенсiю i ще два роки працював на умовах погодинної працi.

14 липня 1956 року Володимир Левицький вiдiйшов у вiчнiсть.

ДОДАТОК. Курси, прослуханi Володимиром Левицьким, згiдно його абсолюторiуму.
Переклад з польської. В дужках вказана кiлькiсть годин на тиждень.

* Конспекти В. Левицького цих лекцiй зберiгаються у вiддiлi рукописiв ЛННБ України iм. Стефаника

** Конспекти В. Левицького цих лекцiй зберiгаються у Науковiй бiблiотецi ЛНУ iменi Iвана Франка

Автор:

Притула Ярослав Григорович

Математик, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри математичного аналізу ЛНУ ім. Івана Франка